Уперше на міжнародному рівні комп’ютерні програми як об’єкти авторського права були визначені в Угоді про торговельні аспекти права інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, TRIPS) 1994 р.

У ч. 1 ст. 10 Угоди ТРІПС зазначено: «Комп’ютерні програми у вихідному або об’єктному коді охороняються подібно до охорони, що надається літературним творам за Бернською конвенцією (1971)».

Критерієм охороноздатності у даній нормі визначена форма вираження програми (об’єктний чи вихідний код). У той же час у ст. 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (Договір ВОІВ) (The World Intellectual Property Organization Copyright Treaty) 1996 р., сказано про надання охорони комп’ютерним програмам «незалежно від способу або форми їх вираження».

Слід зазначити, що на даному етапі технічного прогресу вихідний та об’єктний коди є єдиними охороноздатними формами програми. Вихідний код — це набір інструкцій, написаний мовою програмування, яку може прочитати людина (фактично, це набір текстових файлів, створених програмістом). Об’єктний код — це вихідний код, компільований у машинні команди. Отже, можна говорити, що сьогодні положення міжнародно-правових актів дійсно співпадають.

Також необхідно звернути увагу на положення ч. 2 ст. 9 Угоди ТРІПС: «Захист авторського права поширюється на вислови, а не на ідеї, процедури, способи дії або математичні концепції як такі». Такий підхід відповідає загальному принципу авторського права — надання захисту формі вираження ідеї, а не самій ідеї. Це положення стосується і комп’ютерних програм, які фактично є формами вираження певних алгоритмів, послідовних наборів інструкцій. Так захист авторським правом поширюється саме на форму вираження — програму, а не на алгоритм.

Угода ТРІПС не встановлює критерії оригінальності для творів, у тому числі й комп’ютерних програм. Тому сьогодні оригінальність програм, особливо в державах англосаксонського права, встановлюється судом, за певними процедурами. Наприклад, «weeding-out» test із канадської справи «Delrina Corp. v. Triolet Systems Inc.», справи Великобританських судів «Ibcos v Barclays Mercantile Finanes» та «John Richardson v Flanders». У справі США «Computer Associates International, Inc. v. Altai, Inc.» був розроблений Abstruction-Filtration-Comparison test, який визначає, чи були скопійовані non-literal elements комп’ютерної програми у три етапи. Спершу визначаються рівні абстракціїї програми, потім на кожному рівні відфільтровуються ті елементи, які захищаються авторським правом. На останньому етапі порівнюються ці відібрані елементи двох різних комп’ютерних програм, і визначається, чи мало місце копіювання.

Для уніфікації правового регулювання комп’ютерних програм в Європейському Союзі 14 травня 1991 року була прийнята Директива Ради ЄС 91/250/ЄС про правову охорону комп’ютерних програм (далі – Директива про комп’ютерні програми). Відповідно до її положень, програми для електронно-обчислювальних машин охороняються в країнах-членах Європейського Союзу нормами авторського права (подібно літературним творам) Бернської конвенції 1886 р.

Правова охорона, згідно з положеннями Директиви про комп’ютерні програми, застосовується до комп’ютерної програми, вираженої в будь-якій формі й будь-яким способом. Ідеї та принципи, що лежать в основі будь-якого елемента комп’ютерної програми, включаючи ті, що лежать в основі її інтерфейсу, не охороняються авторським правом за цією Директивою. Згідно з Директивою про комп’ютерні програми, термін «комп’ютерні програми» включає в себе і їх підготовчий матеріал, що дає результат на останньому етапі розробки комп’ютерної програми.

Що до критерію охороноздатності, то Директива про комп’ютерні програми єдиним критерієм визначає оригінальність, тобто комп’ютерна програма є оригінальною, якщо вона являє собою результат творчої (інтелектуальної) діяльності автора. Більше жоден інший критерій не застосовується згідно з імперативною нормою самої Директиви (п. 3 ст. 1).

Важливі положення закріплює Директива про комп’ютерні програми також щодо питання авторства комп’ютерних програм. Законодавство країн-членів Європейського Союзу по різному регулює це питання, або визнаючи авторами комп’ютерних програм лише фізичних осіб (презумпція авторського права), або визнаючи в певних випадках і юридичних осіб авторами комп’ютерних програм. У Директиві ж, згідно зі ст. 2 автором визнається фізична особа чи група фізичних осіб, які створили програму, а також, якщо законодавство держав-членів дозволяє це — юридичні особи. Відносно комп’ютерної програми, яка створена спільно групою фізичних осіб, виключні права будуть належати спільно.

Після прийняття Радою ЄС Директиви 93/98/ЄС від 29 жовтня 1993 р. про гармонізацію термінів охорони авторського права і деяких суміжних прав термін захисту авторського права закінчується через 70 років після смерті автора.

В Україні, як і у світі, комп’ютерна програма захищається авторським правом. Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”, комп’ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах).

І хоча авторське право на комп’ютерну програму виникає з моменту її створення, для більш надійного захисту власного продукту, рекомендуємо реєструвати авторські права на програму. Свідоцтво про реєстрацію авторського права стане беззаперечним фактом, що підтверджує Ваше авторство на програму.